Višijte, mamo, bronežilet

Ці вірші про життя в часи, коли вишивають не сорочки чи весільні рушники, а бронежилети, у часи гіркого відчуття, що усе найкраще уже минуло. бо у війні - біль та смерть, після неї - руїни та втома, про життя днем сьогоднішнім і відчайдушне хапання за спогади часів мирних та дитячих, коли слово було єдиною зброєю. Ці спогади зринають у вогниках окопних свічок, вплітаються у маскувальні сітки, ховаються у зернятках вервички під бронежилетом. І стаються словом, високим та сильним, словом про нашу війну та нашу волю, словом про найглибшу і найболючішу любов, словом про героїв та перемогу.